СУДДІВСЬКА ДИСКРЕЦІЯ ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ БІЛЬШ М’ЯКОГО ПОКАРАННЯ, НІЖ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНОМ, ТА ЗВІЛЬНЕННІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ: ПРОБЛЕМИ ЄДНОСТІ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ (НА ПРИКЛАДІ СТАТЕЙ 69 І 75 КК УКРАЇНИ)

Анотація

Метою статті є характеристика меж суддівського розсуду при застосуванні статей 69 та 75 КК України крізь призму сучасної судової практики та змін кримінального законодавства, зокрема у справах із співмірними за суворістю санкціями. Завданням дослідження є виявлення ризиків довільного правозастосування та формулювання можливих напрямів удосконалення стандартів обґрунтування рішень суду при індивідуалізації покарання. У статті досліджуються проблеми реалізації суддівського розсуду у механізмі призначення покарання в кримінальному праві України крізь призму застосування положень статей 69 та 75 КК України. Проаналізовано співвідношення дискреційних повноважень суду з принципом законності, ризики підміни індивідуалізації покарання довільністю, а також вплив сучасних тенденцій гуманізації кримінальної відповідальності на єдність судової практики. Окрему увагу приділено правовим позиціям Верховного Суду щодо розмежування інсти- тутів призначення покарання та звільнення від його відбування, а також вимогам до мотивування відповідних судових рішень. Розглянуто нові підходи до гуманізації покарання у корупційних кримінальних правопорушеннях з урахуванням антикорупційної політики держави та євроінтеграційного контексту. Сформульовано пропозиції щодо мінімізації зловживань суддівським розсудом шляхом уніфікації стандартів обґрунтування судових рішень і посилення ролі Верховного Суду у формуванні сталої правозастосовної практики. Розглянуто особливості реалізації суддівського розсуду при призначенні покарання за кримінальні правопорушення вчинені у співучасті. Проаналізовано питання індивідуалізації покарання щодо різних видів співучасників з урахуванням характеру та ступеня їх участі у вчиненні кримінального правопорушення. Звернено увагу на необхідність урахування ролі кожного співучасника та обсягу його внеску у вчинення кримінального правопорушення з метою забезпечення справедливості покарання та єдності судової практики.