ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ОСОБИСТОГО І СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ В ПАРАДИГМІ ГІДНОЇ ПРАЦІ: КОНСТИТУЦІЙНІ ІМПЕРАТИВИ ТА КРИТЕРІЇ СПРАВЕДЛИВОГО БАЛАНСУ

Анотація

Стаття присвячена комплексному теоретико-правовому аналізу проблем забезпечення та захисту особистих немайнових прав у сфері праці в умовах стрімкої цифровізації, розвитку алгоритмічного менеджменту та поширення дистанційних форм зайнятості. У сучасному світі трудові відносини зазнають докорінної трансформації, що вимагає переосмислення традиційних підходів до визначення меж влади роботодавця. Доведено, що реалізація конституційної здатності особи, зокрема коли нею реалізується право на працю, не повинна призводити до нівелювання її людської гідності та інфор-

маційної автономії. Акцентовано увагу на тому, що фундаментальне право на недоторканність приватного та сімейного життя набуває особливої вразливості у цифрову епоху. Коли укладається трудовий договір, працівник апріорі опиняється у стані економічного та юридичного підпорядкування, а роботодавець отримує легітимний інтерес щодо збору та обробки інформації, необхідної для функціонування підприємства. Проте таке втручання не може бути безмежним. Обґрунтовано, що будь-яка зібрана інформація становить персональні дані, збір та обробка яких мають підпорядковуватися суворим критеріям домірності та принципу мінімізації. У дослідженні наголошується, що класична соціальна функція трудового права сьогодні має бути концептуально розширена. Вона повинна охоплювати не лише захист індивіда на робочому місці, а й охорону його ментального здоров'я та особистого простору, до якого належить сім’я та ї . побут. Розмивання меж робочого часу через постійну цифрову доступність несе пряму загрозу, оскільки члени сім’ї суб'єкта праці мимоволі стають об'єктами непрямого спостереження через домашні засоби зв'язку або страждають від нестачі психологічного занурення у спільне проведення дозвілля. Доведено, що сучасна парадигма, в основі якої лежить гідна праця, вимагає катюгоричної відмови від застарілого економіко-центричного підходу. У новій антропоцентричній моделі ключовим мірилом виступає справедливість, яка слугує дієвим правовим фільтром проти свавілля та тотального цифрового контролю (відеоспостереження, моніторинг електронної кореспонденції). Проаналізовано європейські стандарти (зокрема тест Барбулеску та Конвенцію 108+) і запропоновано імплементувати їх у національне законодавство. Зроблено висновок про недостатність чинних норм КЗпП України та декларативних цивільно-правових ініціатив для повноцінного захисту особи. Доводиться нагальна необхідність закріпити на рівні перспективного трудового законодавства чіткі галузеві гарантії захисту приватності. Ключовою з них має стати невід'ємне право на відключення у позаробочий час без ризику застосування дисциплінарних чи дискримінаційних наслідків.